У народних піснях, легендах і переказах опоетизовано готування дівчиною рушників до весілля. У вишитих орнаментах вона відтворювала свої думки і почуття, надії і сподівання на щасливу долю. Кожна дівчина готувала значну кількість рушників для свого майбутнього життя. 

музей українського рушника у переяслав-хмельницькому



 

Техніка полтавського рушникового шва включає попередню прорисовку малюнка на полотні. Контур обводиться стебловим швом, а поле квіток, листків, птахів заповнюється «штапівкою», «драбинкою» чи «бігунцем». Утворюється декоративна єдність невеличких квадратів, ромбів, прямокутників, вертикальних смуг, хвилястих ліній, штрихів різної густоти, площин, щільно заповнених кольором. Така різноманітність елементів створює враження динаміки, внутрішнього руху. Нитки, покладені в різних напрямках, утворюють гру червоного кольору, що наче випромінює сяйво. Декоративність заповнення підсилюється контрастом чітко окресленого контура, через що весь малюнок сприймається виразно, а композиція виглядає легкою, ажурною. У Черкаському, Золотоніському районах композиції більш компактні, на Київщині стібки лягають рельєфними, опуклими масами червоного кольору. Тут застосовують старокиївський шов. 

На Полтавщині рушники виконувались виключно червоним кольором, на Чернігівщині додавали синій, на Дніпропетровщині — зелений і жовтий. 

 
 
 
 

--------------------------------------------- 
В с.Правилівка Оратівського району в рамках традиційної мистецької акції театр на городі у Ганни Секрет відбувся обласний фестиваль «Мамині рушники». 

 

звіт про фестиваль дивіться тут 
http://www.vocnt.com.ua/oblast/rushnik/ 

У вишивках Городенківського району колір вишневих, малинових відтінків часто поєднується із золотисто-жовтим і зеленим. Цікаві й узори, в яких нитки кладуться у двох протилежних напрямках, від чого кольори мають різні відтінки. Святинські вишивки виконуються білим, прозорим шитвом, мережками “цирками” багатих рослинних візерунків. 
Місцеву своєрідність мають і вишивки села Космач. Їхня головна прикмета – це осіння гама кольорів, насичена червоними, жовто-гарячими, жовтими тонами. Вишивають виключно хрестиком. Малюнок має чітку геометричну будову. Усі елементи з”єднані в ланцюжок і ніби рухаються в один бік – “летючий”, “безконечник”. Назви космацьких орнаментів пов”язані з формами взірців. Особливістю гуцульського орнаменту є наявність в одному узорі кількох відтінків жовтого кольору. Таке сполучення створює ефект сяйва, палаючого вогню. 

 

Закарпаття виділяється різноманітністю технік виконання й колірної гами, яка включає до десяти-п”ятнадцяти барв, застосуванням бісеру, стеклярусу, металевих леліток. Вишивки густі, без пробілів, “кучерявим стібком”, “заволікуванням”, а також прозорим шитвом. На Закарпатті виготовлялись і узорноткані рушники (отиральники). що вивішувались на жердці (грядка), прибитій над ліжком, навпроти вікна, утворюючи цілий ряд декоративних прикрас. Орнаментувались вони тільки з одного боку, того, що вивішувався в хату і відповідно звались “отиральник на грядку”. 

 

Прикарпатська вишивка виділяється стриманим колоритом з перевагою темно-червоних, чорних кольорів, витонченою ювелірною проробкою деталей орнаменту. 

 

Своєрідну групу утворюють вишивки Гуцульщини – історико-етнографічного краю, що охоплює гірські райони Івано-Франківської та Чернівецької областей і Рахівський район Закарпаття. На Гуцульщині й дотепер усі жінки вишивають. Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену колірну гаму. Орнаменти чорного кольору доповнюють украпленнями зеленого, коричневого, жовто-гарячого, вишневого, іноді проступає біле тло. В цілому гуцульські вишивки справляють враження коштовної інкрустації. Кольори завжди згармоновані й підкорені якомусь основному, завдяки чому складається чорно-фіалкова гама верховинських вишивок, темно-вишнева – пистенських, ясно-червона – яворівських, зелено-блакитна – села Річки. 

Поліські рушники. Полісся охоплює територію сучасних Волинської, Рівненської, Житомирської, та північні райони Київської, Чернігівської й Сумської областей. 

Рушники Полісся насамперед відрізняються невеликою шириною (25-30 см) і значною довжиною ( до 4 м). Кольорова гама червоно-чорна. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому льняному полотну – графічно чітка. Кінці рушників оздоблені горизонтальними смугами геометричного або стилізованого рослинного орнаменту в техніці лиштва, вирізування, занизування. Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Характерною їх прикметою є спокійно-розмірений ритм якогось одного лаконічного за абрисами мотиву. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Улюбленими мотивами були також і пташки. 
Вишивки Рівненьської та Волинської областей здебільшого нескладні за своїми орнаментами, які утворюються з ритмічного повторення поодиноких або вписаних одних в другі різноманітної конфігурації ромбів, восьмикутних зірок, ламаних ліній тощо. Виразність малюнка досягається застосуванням техніки “занизування”, що імітує візерункове ткацтво й лягає на полотно чіткими лініями. В цих областях поширеним було також шиття білим, що поєднувалося з ажурними техніками “вирізування” та мережками. Застосовували мотиви “терен”, “виноград”, “ключики”. 
У Київському та Чернігівському Поліссі поряд із геометричними популярні рослинно-геометричні мотиви. Улюбленими тут є “рожі”, “берізки”, “хміль”, “барвінок”, а також “гусячі лапки”, “сливки”, “старчики” тощо. Поряд із “занизуванням” улюбленим є “вирізування”, “лиштва”, ажурні розшивки. 
Поліські орнаменти не мають деталізованої внутрішньої розробки, для них зовсім не характерне одночасне застосування різноманітних технік виконання. Вишивки Полісся – дуже стримані, прості й графічно виразні. Основне емоційне навантаження належить червоному кольору. 
На Поліссі широко виготовлялись ткані рушники. Техніки ткацтва цих рушників можна порівнювати з ювелірними роботами. Тому і вишивка поліських рушників подібна до узорного ткацтва. На Київському та Чернігівському Поліссі рушники оздоблювали горизонтальними смугами в техніці лиштва, вирізування, занизування. 
У 30-х роках на території Київського Полісся поширилась так звана “писана“ або “рисована” техніка шитва. Це умовно вирішені рослинні орнаменти з різноманітних за формою листочків, пуп’янків, квітів. Техніка, нагадуючи гладь, має ту особливість, що попередньо на полотні вільно від руки малюється майбутній малюнок. Форми окремих елементів усуціль зашиваються червоним кольором, надаючи їм площинності й підкреслюючи декоративність. Іноді контур червоної квітки обводиться чорним, завдяки чому весь малюнок набуває чіткості, графічної виразності. Вишивка “писаних” сорочок та рушників потребувала особливого вміння і неабиякого художнього смаку. 

Орнаментація рушників на Україні надзвичайно різноманітна. У кожному локальному центрі склалися свої традиційні мотиви, особливості їх композиційної побудови, колірна гама. 

Своїм художньо-образним вирішенням виділяються подільські рушники. Найцікавіші з них створювали в селах Томашпільського, Крижопільського районів і особливо в селі Клембівка. Вони невеликі за розміром, кінці оздоблені горизонтальними, вертикальними або скісними паралельними смугами рослинного чи геометричного орнаменту. Вишивальниці відтворювали на полотні фантастичних коней з крилами, вершників, жіночі фігури з птахами в обох руках, що несуть відголосок сивої давнини. 

Подільські рушники виділяються технікою виконання і кольоровим строєм. Вишиті вони червоними, жовтими, синіми, зеленими, чорними вовняними нитками, що лягають рельєфними опуклими рядами, утворюючи виразні, сповнені спокійного ритму композиції. 

Існували також і подарункові рушники, їх використовували в знак побажання щасливої дороги і найшвидшого повернення. 

Поряд з обрядовим призначенням рушники широко використовувались у побуті. Відповідно до функціонального призначення вони мали назви "стирок" (для посуду), "утиральник" для рук і обличчя. 

Вишиті рушники — неодмінна окраса кожної селянської хати. У минулому їх вішали над іконами ("наобразники", "божнички"), навколо портретів Т. Г. Шевченка, народних картинок. Рушники вішали на кілок, від чого вони дістали назву "кілкові". 

  

Орнаментація рушників на Україні надзвичайно різноманітна. У кожному локальному центрі склалися свої традиційні мотиви, особливості їх композиційної побудови, колірна гама.

ВИШИТІ РУШНИКИ здавна були поширені на Україні як неодмінний атрибут народного побуту, весільної і святкової обрядовості, як традиційна окраса селянського житла. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників, які, крім декоративного навантаження, мали великий образно-символічний зміст. У всьому декоративно-прикладному мистецтві немає іншого такого предмета, який би концентрував у собі стільки різноманітних символічних значень. 

Рушник супроводжував селянина протягом усього життя і в радості і в горі. Він завжди був символом гостинності — на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам. На них приймали новонароджених, з рушниками проводжали людину в останню путь. Особливо значну роль відігравав рушник у весільному обряді як один з найважливіших атрибутів. Рушники дарували старостам, перев'язували через плече, якщо на заручинах доходили до згоди. Такі рушники називали плечовими. Рушниками зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливого подружнього життя

Під час цього проекту ми ознайомилися з традиціями, обрядами, пов`язаними з нашими українськими рушниками, символікою вишивки. Мабуть у всьому декоративному мистецтві немає такої речі, яка б концентрувала у собі стільки символічних знаків. У вишивці рушників знаходять відображення орнаменти з образами добра, краси, захисту від усього злого на землі. Орнаменти вишивки рушників – це народна пам`ять про життєдайні сили землі і сонця.
  Ми провели літературно-інформаційну виставку про традиції та історію вишивки рушників.