Поліські рушники. Полісся охоплює територію сучасних Волинської, Рівненської, Житомирської, та північні райони Київської, Чернігівської й Сумської областей. 

Рушники Полісся насамперед відрізняються невеликою шириною (25-30 см) і значною довжиною ( до 4 м). Кольорова гама червоно-чорна. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому льняному полотну – графічно чітка. Кінці рушників оздоблені горизонтальними смугами геометричного або стилізованого рослинного орнаменту в техніці лиштва, вирізування, занизування. Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Характерною їх прикметою є спокійно-розмірений ритм якогось одного лаконічного за абрисами мотиву. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Улюбленими мотивами були також і пташки. 
Вишивки Рівненьської та Волинської областей здебільшого нескладні за своїми орнаментами, які утворюються з ритмічного повторення поодиноких або вписаних одних в другі різноманітної конфігурації ромбів, восьмикутних зірок, ламаних ліній тощо. Виразність малюнка досягається застосуванням техніки “занизування”, що імітує візерункове ткацтво й лягає на полотно чіткими лініями. В цих областях поширеним було також шиття білим, що поєднувалося з ажурними техніками “вирізування” та мережками. Застосовували мотиви “терен”, “виноград”, “ключики”. 
У Київському та Чернігівському Поліссі поряд із геометричними популярні рослинно-геометричні мотиви. Улюбленими тут є “рожі”, “берізки”, “хміль”, “барвінок”, а також “гусячі лапки”, “сливки”, “старчики” тощо. Поряд із “занизуванням” улюбленим є “вирізування”, “лиштва”, ажурні розшивки. 
Поліські орнаменти не мають деталізованої внутрішньої розробки, для них зовсім не характерне одночасне застосування різноманітних технік виконання. Вишивки Полісся – дуже стримані, прості й графічно виразні. Основне емоційне навантаження належить червоному кольору. 
На Поліссі широко виготовлялись ткані рушники. Техніки ткацтва цих рушників можна порівнювати з ювелірними роботами. Тому і вишивка поліських рушників подібна до узорного ткацтва. На Київському та Чернігівському Поліссі рушники оздоблювали горизонтальними смугами в техніці лиштва, вирізування, занизування. 
У 30-х роках на території Київського Полісся поширилась так звана “писана“ або “рисована” техніка шитва. Це умовно вирішені рослинні орнаменти з різноманітних за формою листочків, пуп’янків, квітів. Техніка, нагадуючи гладь, має ту особливість, що попередньо на полотні вільно від руки малюється майбутній малюнок. Форми окремих елементів усуціль зашиваються червоним кольором, надаючи їм площинності й підкреслюючи декоративність. Іноді контур червоної квітки обводиться чорним, завдяки чому весь малюнок набуває чіткості, графічної виразності. Вишивка “писаних” сорочок та рушників потребувала особливого вміння і неабиякого художнього смаку.